Twoja Cisza — розмова про горе. Просто й конкретно.

У цій розмові ми торкаємося найважливішого для людей, які втратили близького. Конкретно, без манівців, і з інструментом, який уже допоміг багатьом людям у горі.

Tak Żyli: Ви — людина, яка спрямувала свою силу й енергію на допомогу людям у горі. Чому ви обрали саме цей шлях? Ви написали чудовий порадник, про який ми поговоримо.

Twoja Cisza: Життя змусило мене обрати цей шлях. Коли мій світ зупинився, мене накрила хвиля порожніх банальностей і добрих порад від людей, які й гадки не мали про справжнє страждання. Я відчувала жахливу самотність. Я написала цей порадник, бо 10 років тому мені відчайдушно був потрібен хтось, хто не судитиме мене, не казатиме бути сильною й просто дозволить мені розсипатися на шматки. Оскільки тоді такої людини не було, сьогодні я стала такою людиною. Для себе й для інших.

TŻ: З якими труднощами найчастіше борються люди, які зазнали втрати? Чи в сучасній культурі вічної усмішки, успіху й щастя є місце для свідомого переживання горя?

Twoja Cisza: Я можу говорити лише зі свого погляду, адже кожен переживає це по-різному. Для мене найбільшою трудністю були брутальне повсякдення й цілковита втрата відчуття захищеності. Горе паралізує фізично. З’являються величезні проблеми із засинанням, а вранці — з тим, щоб підвестися з ліжка. Змусити себе до таких простих речей, як прийняти душ чи хоч щось з’їсти, стає боротьбою. Ти почуваєшся так, ніби раптово став дитиною, яка відчайдушно потребує турботи дорослого… з тією різницею, що дорослий — це ти, і тобі треба це витримати.
І саме для цього немає місця в сучасному світі. Ми живемо в культурі вічного успіху й усмішок, яка не терпить такої безпорадності. Від нас очікують, що ми швидко «станемо на ноги», візьмемо себе в руки й будемо продуктивними. Справжнє горе — тема табу, адже люди бояться таких важких, гнітючих емоцій і чужих сліз. Ми радше замкнемо цей біль у чотирьох стінах. Усередині ти просто розсипаєшся, а світ назовні мчить далі, наче нічого не сталося.

TŻ: Що таке електронна книжка «Коли світ зупинився»? Звідки взялася ідея саме такої форми турботи про людей у горі?

Twoja Cisza: Мій проєкт — це не звичайна електронна книжка зі стіною тексту, а робочий зошит на понад 250 сторінок. Це не класичний медичний чи психологічний порадник, адже, як я вже казала, я не лікарка. Я створила його як інструмент із місцем, щоб виписати свої найтемніші думки. Ідея в тому, щоб пройти крізь ту темряву крок за кроком і не тримати все всередині. Багато людей у горі не перебувають під опікою психіатра чи психолога, бо, наприклад, просто не можуть собі цього дозволити, а державна допомога часто недосяжна. А ввечері багато хто залишається в такому стані, що не знає, куди себе подіти.
Я хотіла дати їм ту підтримку, якої сама так і не отримала, коли шукала її найбільше.
Ідея народилася тому, що після смерті моєї мами я лежала на підлозі у ванній і думала, що божеволію. Я боялася власних емоцій. Я відчувала щось таке сильне, що була переконана: опинюся в психіатричній лікарні. У цьому робочому зошиті я спробувала пояснити, що те, що відбувається тоді в голові, — це нормально. Про це ніхто не говорить. У школах нас не вчать про емоції та почуття, а мали б. Я торкаюся там дуже болючих речей, але це для того, щоб ти могла стати пліч-о-пліч із тим, що болить, і з тим, що людина думає, але не скаже вголос. У цьому робочому зошиті ти можеш виписати це із себе, і ніхто тебе не осудить.

TŻ: Ваш робочий зошит вирізняється з-поміж інших тим, що його можна співтворити. Які потреби людей у горі він має задовольнити, із чим може допомогти? Для чого потрібні вправи, які він містить?

Twoja Cisza: Цей робочий зошит має чимало конкретних сильних сторін, які я хочу назвати прямо, адже кожна з цих 252 сторінок народилася з мого власного болю. Його найбільша цінність у тому, що він дає людині радикальне відпущення. Він знімає з її плечей той жахливий примус під назвою «ти маєш бути сильним, ти маєш узяти себе в руки, ти маєш давати раду краще». Він показує, що якщо єдине, що тобі вдалося сьогодні, — це просто дивитися в стелю, то це велика перемога, і цієї миті цього цілком достатньо.
Ще одна сильна сторона — він дозволяє писати негарно й хаотично, словами, повними помилок і розмазаними сльозами. Він дає фізичні рядки, на які можна без осуду вилити думки, такі темні й болючі, що людина боїться сказати їх комусь уголос, аби її не вважали божевільною. Він допомагає розбити паралізуючий шум і рій нав’язливих думок у голові дуже простими, мінімалістичними соматичними й холістичними техніками — наприклад, ритмічними вправами на кшталт Tick Tack Tock, які не вимагають від виснаженого мозку жодного складного аналізу чи логіки.
Величезний плюс і в тому, що він стає захисним обладунком проти зовнішнього світу. Він містить готові, прості повідомлення й «інструкції» для близьких, які можна просто скопіювати й надіслати їм, щоб не відповідати всоте на настирливі запитання й не пояснювати своє мовчання. Він також допомагає дуже прямо й чесно дати раду провині та тій виснажливій каруселі думок під назвою «якби ж я тільки…». Він не намагається силоміць «полагодити» людину; натомість він стає пліч-о-пліч із її безпорадністю, даючи їй повний суверенітет і право переживати втрату виключно на власних умовах.

TŻ: Для кого він — лише для людей у горі чи також для їхніх близьких?

Twoja Cisza: Він призначений виключно для людей, які зазнали втрати, яким раптово довелося зіткнутися з брутальною перебудовою повсякдення й які почуваються паралізованими справами, що ними колись займалася інша людина, — від паролів і рахунків до домашнього ремонту чи страхування. Він для тих, хто бореться з жахливим соромом, що вони, дорослі, раптом почуваються безпорадними, наче діти, перед звичайними життєвими справами, і хто боїться чужого осуду. Там я також показую, як утрата руйнує фізичне тіло; я пишу про хронічний стрес, хронічну втому, безсоння й аналізи, які треба зробити, щоб просто вижити. Робочий зошит також торкається теми стосунків, які після смерті близької людини брутально проходять випробування, і вчить, як установлювати тверді межі з людьми, які ранять тебе своєю «мудрістю». Це простір для повернення незалежності й упорядкування як технічного, так і емоційного боку життя у світі, що завалився.

TŻ: Електронна книжка допомагає перестати «а якби ж то» й торкається того, що ми вважаємо дуже важливим, — прощення себе. Чого люди в горі часто не можуть собі пробачити або в чому винуватять себе?

Twoja Cisza: Навколо горя виросло жахливе переконання — ніби провина з’являється лише тоді, коли сталося щось погане, — тоді як насправді наш розум просто нажаханий безпорадністю. Петля самозвинувачення дає нам ілюзію, що ми мали бодай якийсь вплив на події. З мого досвіду й з того, чого я торкаюся в робочому зошиті, ці причини самозвинувачення дуже буденні й болючі.
Найчастіше люди мучать себе так званою запізнілою мудрістю — сьогоднішнім знанням, протиставленим учорашньому незнанню. Вони прокручують у голові плівку останніх кількох днів і звинувачують себе за пропущений дзвінок, за несказане «я тебе люблю» чи за те, що обрали власний сон і відпочинок замість зустрічі. Десять років я сама несла вирок за те, що не відвезла маму додому після роботи за кілька днів до її смерті, бо була втомлена, — і тому наступного разу побачила її вже в спальні, коли її тіло було холодним.
Люди в горі винуватять себе за нормальні, людські рефлекси, які були доказом того, що вони тоді жили звичайним життям, довіряючи, що настане завтра. Вони катують себе думками, що могли б знати, передбачити й урятувати свою близьку людину. Розум тоді накладає жорстокий фільтр, стираючи роки присутності й любові й залишаючи перед очима лише той єдиний кадр, у якому ти схибив або чогось не помітив.
Окрема річ, за яку люди страшенно себе винуватять, — це те, що відбувається після втрати. Вони відчувають пекучий сором і картають себе за те, що на хвилину подумали про щось інше, за те, що чомусь усміхнулися, купили гарну сукню чи пішли до перукаря. Підсвідомо вони живлять свій біль, бо бояться, що якщо відпустять провину й почнуть повертатися до нормальності, це буде наче зрада пам’яті тієї людини. Цей робочий зошит існує, щоб витягнути всі ці болісні думки з тіні, назвати їх уголос і зрозуміти, що справжня любов ніколи не вимагала від нас кари…

TŻ: Ваш робочий зошит дозволяє бути не-в-порядку. Схоже, що такий спосіб називати речі своїми іменами доходить до багатьох людей. Які повідомлення ви отримуєте від людей, які скористалися електронною книжкою?

Twoja Cisza: Повідомлення, які я отримую, — це для мене неймовірний доказ того, наскільки людям було потрібно відчути, що в усьому цьому болю вони не мусять бути хоробрими. Вони часто пишуть мені серед ночі…
Найважливіше, що я від них чую, — це слова полегшення: я нарешті перестав почуватися так, ніби божеволію. Люди дякують мені, що ця електронна книжка дозволяє їм просто бути не-в-порядку. Вони пишуть про тягар, що спав із їхнього серця, коли вони прочитали, що їхній параліч, туман у голові, загублені ключі чи те, що найпростіші справи тривають вічність, — це не якась їхня нездарність, а доказ могутньої битви за виживання, яку тепер веде їхнє тіло.
Я отримую повідомлення від людей, які вперше за багато місяців відчули себе в безпеці. Вони пишуть, що зламалися лише на порожніх рядках у робочому зошиті, бо там могли без страху й сорому вилити на папір свої найважчі, найболючіші думки, які ніколи не сказали б комусь близькому, адже знають, що ці сторінки приймуть усе без жодного осуду.
Чоловіки пишуть мені про те, як скидають обладунок «того, хто все залагодить». Про те, наскільки їм було потрібно почути, що дозволити собі безпорадність, слабкість і сльози не позбавляє їх мужності, а нарешті дає змогу бути чесними із собою. Ці повідомлення показують мені, що цей робочий зошит дарує людям повну свободу й ніжний дозвіл просто лягти, ридати й бути розбитими на шматки стільки, скільки їм потрібно.

TŻ: Те, що ви вже зробили для стількох людей у потребі, безцінне. Ми знаємо, що ви допомогли людям пройти крізь часто найважчі емоції їхнього життя. Бажаємо вам усього найкращого.

Twoja Cisza: Дякую.

Робочий зошит «Коли світ зупинився» доступний тут

Instagram